Як самостійно визначити кислотність ґрунту на ділянці та не помилитися
Здоров'я та характеристики ґрунту на ділянці безпосередньо визначають якість та обсяг урожаю. Щоб своєчасно вживати заходів щодо покращення складу ґрунту, важливо вміти отримувати необхідні відомості про нього самостійно.
Загальні відомості
Кислотність ґрунту вимірюється як pH (водневий показник) водної витяжки. Щодо його рівня виділяють:
- лужні ґрунти з реакцією вище 7;
- нейтральні ґрунти, що мають pH, що дорівнює 7;
- слабокислі середовища з реакцією ближче до нейтрального (5,6-6,9);
- слабокислі землі із pH, рівним 5;
- середньокислі ґрунти з водневим показником у межах 4,6–5,0;
- сильно закислені ґрунти (4,1–4,5);
- дуже кислі середовища з pH, що дорівнює 3,8-4,0.
Підвищена кислотність землі призводить до зниження доступності важливих для зростання та розвитку рослин мінеральних солей. У цих умовах створюється сприятливе середовище для утворення розчинних форм токсичних сполук бору, заліза, марганцю та алюмінію. Погіршення якості ґрунту може викликатися:
- природними ґрунтоутворювальними процесами;
- надлишковим надходженням синтетичних сполук;
- регулярним внесенням добрив із низьким pH.
Зсув кислотно-основних властивостей ґрунту завжди несприятливо позначається на стані більшості сільськогосподарських культур.
Лабораторне визначення кислотності ґрунту
Лабораторне дослідження надає достовірні результати, але є найвитратнішим за часом та засобами методом вивчення ґрунту. Щоб отримати точні відомості про характер грунтів, проби беруть у різних точках ділянки та, не змішуючи, відвозять в окремих контейнерах фахівцям.
Визначення кислотності землі на її зовнішній вигляд
Існує кілька різновидів ґрунту, властивих певним місцевостям. Загальний вигляд їх може стати достатньою основою для винесення вердикту про кислотність, заходи поліпшення родючості.
- Підзолисті грунти характеризуються білим відтінком, бідні на гумус і поживні речовини. Це кислі середовища, що потребують внесення вапна, мінеральних та органічних добрив.
- Дерново-підзолисті ґрунти — ґрунти коричневого кольору з сірим відтінком, мають порошисту структуру з присутністю грудочок, середньою кислотністю. Гумус тут присутній у достатній кількості, забезпечуючи родючість, здатність добре піддаватися окультуренню.
- Глинисті ґрунти надзвичайно пластичні, сильно липнуть до рук і погано вбирають воду, при підсиханні покриваються щільною кіркою, повільно прогріваються навесні. Вони характеризуються рудим чи червонувато-коричневим відтінком, створюють чималі складнощі у процесі накопичення. Такі ґрунти легко окультурити, оскільки вони багаті на поживні речовини. Їх ушляхетнюють шляхом внесення торфу, піску, покриття мульчів. Хороші результати дає організація дренажної системи.
- Суглинки містять більше піску, ніж глинисті ґрунти, тому легше пропускають воду, відрізняються більш пухкою структурою, забарвлюються в бурий або жовто-червоний тон. Ґрунти такого типу необхідно розкислювати не рідше одного разу за 4 роки шляхом вапнування, ушляхетнювати внесенням торфу та піску.
- Торф'янисті землі мають підвищену кислотність, їх легко впізнати за темним кольором і губчастою структурою. Родючість такого середовища вкрай невелика, ситуація погіршується її низькою здатністю проводити тепло, в результаті стає складно вчасно дочекатися відтавання городу після зими. Грунт потребує якісної меліорації, регулярного вапнення.
- Піщані ґрунти швидко прогріваються, легко пропускають воду, повітряні, але містять мало поживних речовин. Вони характеризуються жовтим, сірим чи світло-коричневим відтінком, розсипаються у руках. Для поліпшення властивостей такого ґрунту необхідне регулярне внесення органічних та мінеральних добрив.
- Лугові заплавні землі мають зернисту структуру, темний відтінок. Вони багаті на гумус і добре піддаються меліорації.
- Сірі лісові ґрунти впізнаються завдяки горіховій структурі, світло-сірому кольору. Вони бідні на мінеральні солі, містять мало гумусу (2–4%), характеризуються слабокислою реакцією. Заходи, спрямовані на утримання вологи, захист від ерозії здатні значно покращити показник родючості таких земель.
- Чорнозем будь-якого типу – найродючіший субстрат. Він містить до 8% гумусу, має насичений чорний колір, комковатой або розсипчастою зернистою структурою. Удобрювати і розкислювати такі ґрунти практично не потрібно, вони також можуть служити для облагороджування та оздоровлення інших ґрунтів.
Щоб відрізнити схожі ґрунти один від одного, можна провести додаткові прості дослідження. Так, торф (порівняно з чорноземом) у віджатому вигляді швидко висихає на сонці.
Визначення кислотності ґрунту за переважаючими на ділянці бур'янами
Сміттєві трави, що вільно ростуть на ділянці, легко допомагають визначити кислотність ґрунту.
Флора кислих ґрунтів
На ґрунтах з підвищеною кислотністю привільно почуваються такі трави:
- щавель кислий,
- гармата вагінальна;
- мохи;
- плаун;
- пупавка польова;
- мар'янник лучний;
- білоус, що стирчить;
- водяника (вороніка, шикша).
Ці рослини добре розвиваються навіть на щільних ґрунтах. Здебільшого вони також схильні до зростання в місцях з надмірною вологістю, стійкі до нестачі світла.
Флора середньокислих ґрунтів
Рослини із групи середніх ацидофілів добре почуваються на ділянках із кислотністю субстрату в межах 4,5–6. До них відносяться:
- антеннарія (котяча лапка);
- багно болотний;
- горець щавельний;
- мучниця звичайна (ведмеже вушко);
- кислиця.
Ці культури люблять добре зволожені ґрунти, здебільшого можуть рости в тіні дерев та чагарників.
Флора слабокислих ґрунтів
На ґрунтах із pH 5–6,7 виростають культури наступних видів:
- дзвіночок широколистий;
- щитовник чоловічий;
- осока волосиста;
- купена лікарська.
Ці рослини зустрічаються повсюдно, їх легко знайти практично у будь-якому регіоні Росії.
Рослини із групи нейтрофілів
Нейтрофіли віддають перевагу ґрунтам з нейтральною реакцією (pH 6,7–7). Таких рослин досить багато, трапляються вони повсюдно. Серед них особливо відомі:
- деревій звичайний;
- ромашка аптечна;
- конюшина лучна;
- суниця лісова;
- манжетка звичайна;
- бодяк городній;
- мати-й-мачуха звичайна.
Присутність трав із цієї категорії на ділянці означає його повну придатність для вирощування більшості городніх культур.
Оцінка стану культурних рослин
Крім оцінки видового складу присутніх на ділянці бур'янів, варто звернути увагу і на зовнішній вигляд городніх культур. Так, бадилля буряків, що обробляється в кислому субстраті, стає червоним. При вирощуванні її в умовах слабокислих ґрунтів червоніють лише прожилки на листі.
Види, не пристосовані до культивування на кислих ґрунтах, часто хворіють. Капуста та редиска уражаються кілою, плодові дерева скидають зав'язі, а цибуля гине через шийкову гнилицю. У періоди посухи такі землі злежуються щільними великими шматками, всередині яких формуються білуваті прошарки, що зовні нагадують золу.
Визначення кислотності ґрунту за допомогою загальнодоступних реагентів
Для приблизної оцінки рН ґрунту допустимо скористатися харчовими кислотами та іншими доступними реагентами.
Лакмус
Придбання лакмусового індикатора - найкращий спосіб дізнатися показник кислотності ґрунту. Знайти його можна у садових магазинах, спеціалізованих відділах супермаркетів, на маркетплейсах.
Для проведення тесту слідують інструкції на упаковці.
- Для забору ґрунту на ділянці копають ямку завглибшки близько 30 см, з її вертикальної стінки зсередини беруть 15-20 г землі.
- Рідке середовище для проведення тесту готують заздалегідь. Переважно використовувати дистилят, можна прокип'ятити звичайну питну воду, потім дочекатися остигання, видалити осад. Якість її перевіряють лакмусовим папірцем, при зануренні в склянку вона не повинна змінювати колір.
- Грунт перемішують, поміщають у чистий полотняний мішечок.
- Воду відміряють у кількості 75 мл на 15 г землі, виливають у скляну ємність, потім чверть години поміщають туди пробу.
- Лакмусову смугу опускають у розчин на пару секунд, потім акуратно виймають та оцінюють результат, прикладаючи індикатор до колірної шкали, зображеної на упаковці.
Аналогічним, але більш простим методом оцінки ґрунтів є використання спеціальних приладів, pH-метрів. Особливо зручні пристрої з розширеним функціоналом, що одночасно фіксують температуру, вологість грунту, ступінь його освітленості.
Сода та оцет
Для вивчення ґрунту за допомогою кислих та лужних реактивів проби готують парами, потім змішують у скляному посуді з дистильованою або заздалегідь підготовленою кип'яченою водою. Соду і оцет поміщають окремі склянки, наповнюючи їх наполовину.
Перший зразок заливають оцтом. Другу пробу засипають содою та заливають водою у кількості 125 мл. Ознаки реакції (шипіння, виділення бульбашок газу) у першому випадку свідчать про те, що земля має лужну реакцію, у другому випадку – кислу.
Замінити соду та оцет можна за допомогою настою листя смородини чи вишні. Свіжозібраний рослинний матеріал кладуть у скляний або керамічний посуд, заливають окропом. Після охолодження напій додають щіпку землі, перемішують склад. Оцінити результат можна через кілька хвилин: кислі ґрунти викликають почервоніння рідини, слабокислі призводять до появи синюватого відтінку, нейтральні середовища залишають розчин зеленуватим.
Висновок
Точні дані про стан ґрунту на городі або в саду допоможуть правильно вибрати стратегію одержання врожаю, ефективно розмістити культури для вирощування. Комплексне дослідження передбачає аналіз 3-4 проб із кожної сотки.
